ПІДГОТОВКА ДО КОНКУРСУ ВЧИТЕЛЬ РОКУ 2018

Автопортрет учасника «Я – педагог і особистість»

У будь-якої найдовшої дороги колись був початок. Передостаннього січневого ранку розпочався мій життєвий шлях. Першого вересневого - професійний. Звісно, що я не пам’ятаю ні оздоблення пологового будинку, ні облич людей, які зустріли мене на порозі людського життя. Натомість школа та колеги, які стали свідками мого першого подиху у практичній педагогіці, назавжди залишаться в пам’яті. Як і більшість молодих педагогів, я прийшов до школи, сповнений честолюбних планів, з вірою у «Моцарта, що живе в кожній дитині». Переповнювало бажання творити, піднімати дітей на вершини їх власних можливостей. Поруч були досвідчені колеги, які підтримували такий настрій, були і такі, що намагалися переконати в наївності моїх мрій та безперспективності намірів. Звісно, що хотілося наслідувати перших, але авторитет, регалії та статус других лягали на душу тяжким тягарем сумнівів. Доволі часто бродила свідомістю лякаюча думка: «Невже таке «ремісниче» відношення до своєї професії є обов’язковою платою за регалії та досвід?». Та кожного разу, зустрічаючись з не менш досвідченими та титулованими колегами, бачив в них зрозумілий мені юнацький запал і заспокоювався. Ставало зрозуміло, що насправді все дуже просто: перші вчителі знайшли своє покликання у житті, а інші просто помилилися з вибором професії. Минали роки. Прикрі невдачі змінювалися блискучими злетами. Приходив досвід, підвищувалися категорії та отримувалися нагороди і звання. Незмінним залишалося лише питання правильності вибору життєвого шляху. Майже кожного дня задаю собі питання: «До якої категорії відношуся я? Чи правильний вибір зробив у далекій юності?». Замислююсь кожного дня, продираючись скрізь буденність та реалії сьогодення, але виходжу на спортивний майданчик чи доріжку стадіону, бачу вогники у дитячих очах, їх радість від власних «великих маленьких перемог», і розумію, що все не даремно. Нікому з нас не відомо, коли закінчиться наш земний шлях, але я напевне знаю, що мій професійний шлях припиниться відразу, коли зникне бажання творчого пошуку, коли з вершин «педагогічної майстерності» я перестану бачити Моцарта в кожній дитині. Тому хочеться вірити, що обидва мої шляхи завершаться одночасно.